демінутив[демінути́в]

ДЕМІНУТИ́В, а, ч., лінгв. Похідне слово (іменник або прикметник), що виражає значення зменшеності, а також може мати додатковий відтінок пестливості, зневаги, приниження і т. ін. Переважно демінутиви вживають у розмовній мові, наприклад, хлібчик, земелька, водичка (з наук. літ.); Дослідження показує, що, зокрема, демінутиви В. Барки – не просто неологізми, а своєрідні морфологічні агрегати, що складаються з традиційних звукових образів, звичайних слів (з наук. літ.).