живопис[живо́пис]

Багато сучасних письменників і журналістів уподобало слово живописний, тулячи його будь-де. «У цій місцевості й навколо є багато живописних куточків», — читаємо в одному нарисі, а далі бачимо в журналах кольорові ілюстрації краєвидів — під рубрикою «Живописна Україна». Відповідниками до слів живопис і його похідних є малярство, малярський і маляр. Слово маляр позначає в українській мові, як і в інших європейських, не тільки робітника певного фаху, що фарбує дахи, паркани та інші предмети, але насамперед митця, художника: «Пам’ятаєте, в романі Золя маляр вішається з розпачу, бо не може барвами змалювати свій ідеал» (Леся Українка). Є в нашій мові, чомусь занехаяне тепер, слово мальовничий, що означає «гарний, красивий, милий для ока, привабливий», «такий, що ніби намалювала вправна рука митця»: «Там дуже мальовнича місцевість: дикі гори, тайга» (М. Трублаїні). Близьким за своїм значенням до прикметника мальовничий є слово барвистий: «Сни барвисті» (М. Вороний); «Хай молодість наша свята і крилата іде по барвистій землі» (В. Сосюра). З цього всього можна зробити висновок, що в наведеній напочатку фразі слова «живописні куточки» чи в рубриці «Живописна Україна» — так само недоречні, якби написати — «мальовничий факультет» замість малярський, а треба — «мальовничі куточки», «Мальовнича Україна». Мальовничі куточки можуть стати малярськими, коли їх перенести з природи на полотно художника.