зволікати[зволіка́ти]

зволіка́ти - а ю, - а єш, недок. , зволокт и і зволоч и ти, -лоч у , -л о чиш; мин. ч. звол і к, -локл а , -локл о ; док. 1》 перех. Волочачи, тягнучи, збирати в одне місце. || Збираючи докупи, зосереджувати, зводити в одному місці кого-, що-небудь. || Збирати з поверхні землі що-небудь граблями, бороною і т. ін.; згрібати. 2》 перех. Тягнучи, підіймати кого-, що-небудь нагору. 3》 перех. Знімати, скидати, стягуючи кого-, що-небудь у когось, чогось. 4》 тільки недок. , неперех. Повільно що-небудь робити; не поспішати з чимось. 5》 тільки недок. , перех. Відкладати, затримувати що-небудь, затягувати виконання, здійснення чогось на довший строк. || Витрачати, гаяти (час).

ЗВОЛІКА́ТИ², а́ю, а́єш, недок. 1. Повільно що-небудь робити; не поспішати з чимось. [Журейко:] То що ж робить? Не можна зволікати. Мабуть, мене побачили в саду (І. Кочерга); Данило зволікав. Щоранку вирішував їхати цього дня, потім відкладав знову (О. Копиленко); – Знову ви зволікаєте, сержанте. Досить балаканини! Кажіть відразу, що вам там казали (В. Владко); Соя дипломатично зволікав з відповіддю (Д. Ткач). 2. що і без прям. дод. Відкладати, затримувати що-небудь, затягувати виконання, здійснення чогось на довший строк. Він усіма способами старається зволікати пуск установки (Ю. Шовкопляс); Далі зволікати розмову стало неможливо (Ірина Вільде); Турбай намагався зрозуміти, що змушує Анатолія зволікати сівбу буряків (М. Руденко); Зміцнів і мороз, далі вже не слід було зволікати, бо ще стане Дніпро – тоді все пропало (І. Білик); – Пішли до Каленика. Не зволікаючи (Ю. Винничук); // Витрачати, гаяти (час). Він залюбки поїхав би з Тернограда, не зволікаючи жодної хвилини (В. Собко); Він знав, що ніякої підмоги не буде, тому міг спокійно зволікати час без остраху втратити перевагу (О. Авраменко).