кельти[ке́льти]

КЕ́ЛЬТИ, ів, мн. (одн. кельт, а, ч.; ке́льтка, и, ж.). 1. Племена індоєвропейської мовної групи, які на початку І тис. до н. е. населяли басейни річок Сени, Рейну, Луари, верхнього та середнього Дунаю. Давні кельти відганяли злих духів, б'ючи в калатала, танцюючи у страшних масках. Тепер, навпаки, з цього роблять розвагу, шабаш усілякої чортівні, парад скелетів (Л. Костенко); Образ Священного Дерева – символу життя – германці запозичили у кельтів (О. Шугай); Англійська нація склалася в результаті змішання кельтів з німецькими племенами – англами та саксами, а також із норманами (з навч. літ.). 2. Люди, які належать до народів кельтської мовної групи. Корчмар, рудий носатий кельт, задоволений тим, що в його заклад завітали такі блискучі молоді лицарі, вкинув у склянки з товстим дном по дві кульки льоду і налив трохи більше половини жовтого напою (В. Кожелянко).