кидати[ки́дати]

ки́дати -аю, -аєш, недок., кинути, -ну, -неш, док., перех. 1》 також чим. Махнувши рукою (руками), примушувати летіти, падати те, що є в руці (в руках). || Опускати, занурювати (в рідину). || Викидати. || перев. безос. Сильно хитати, гойдати; підкидати. Кидати жеребок — вирішувати що-небудь жеребкуванням. 2》 перен. Спрямовувати, поширювати (промені, світло, тінь і т. ін.). || що, чим. Швидко звертати кудись (очі, погляд); дивитися. 3》 перен. Швидко, часом недбало казати, висловлювати (репліку, слово тощо). || У сполуч. з деякими іменниками означає – робити те, що виражене відповідним іменником. Кидати клич — звертатися з закликом. 4》 Залишати кого-, що-небудь; покидати. || перев. з інфін. Переставати робити що-небудь, займатися чим-небудь. 5》 Посилати когось, щось куди-небудь. || Переводити з одного місця в інше. || Ув'язнювати; саджати, запроторювати (до в'язниці тощо). 6》 безос., у що, звичайно зі сл. жар, холод, лють і т. ін. Раптово викликати в когось відчуття жару, холоду, почуття люті тощо. 7》 кого, жарг. Обманювати, не повертати взяте чи не платити за виконану роботу, порушивши слово.

КИ́ДАТИ, аю, аєш, недок., КИ́НУТИ, ну, неш, док. 1. кого, що, чим. Махнувши рукою (руками), примушувати летіти, падати те (того), що (хто) є в руці (в руках). Злий і спустошений, приходив [Сафрон] додому, кидав шапку в куток (М. Стельмах); Вогонь знищив побиту дошку, прикриту Заліщиками, в яку ми дозволяли відвідувачам кидати ножі для полегшення (Т. Прохасько); – Шабаш! – кинувши шапку об землю, крикнув Грицько (Панас Мирний); З перебільшеною увагою струшував солодко-пахучі квіточки акації, що вітром кинуло на парчеву ковдру хворого (Н. Королева); Чудо-риба вмирає на березі, та надійде казковий рибалка, і пожаліє рибу, і кине її в море (О. Бердник); * Образно. Десь на заметах стогнав вітер і кидав у шибки сухим снігом (П. Панч); // Опускати, занурювати в рідину. Миру над світом сіяє маяк, Тим-то спокійно свій невід рибак Кидає в море, що піниться й грає (М. Рильський); Коли ж він [мішок] наповнюється до гички, два чоловіки зашивають його шкіряними дратвами, тягнуть на берег і, припнувши на довгий мотуз до човна, кидають у воду (М. Сиротюк); // Викидати. Хто ж спокусить одного з малих цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити та й кинути в море! (Біблія. Пер. І. Огієнка); Надя .. поглянула на черепки, далі зібрала їх всі в одну руку і кинула за вікно геть у садок... (Леся Українка); // перев. безос. Сильно хитати, гойдати; підкидати. Машину кидало з боку на бік, черкало об стовбури дерев (Іван Ле); Астроплан в цей час жорстоко кидало з боку на бік (В. Владко). 2. що, перен. Спрямовувати, поширювати (промені, світло, тінь і т. ін.). Тепер ще квітка дійсності надією цвіте, не кидає ще тіні дерево зневіри (Б.-І. Антонич); Багряне проміння кидало червоні відблиски на завіяні снігом дахи будівель (С. Добровольський); Сонце мирно кидало на майдан перед сiльрадою жмути свiтла й тепла (Б. Антоненко-Давидович); Так сонце після хмарної години, Коли на землю кине промінь свій, – Радіють люди й звірі, а рослини З'являються в барвистості новій (В. Самійленко); // що, чим. Швидко звертати кудись (очі, погляд); дивитися. – Не піду, бігма, не піду, – забормотіла та [жінка], кидаючи полохливо чорними очима на всі боки (Леся Українка); Отаман тільки помаленьку кивнув головою.., кинув гордим оком по всіх бурлаках (І. Нечуй-Левицький); Батько знишка шепнув щось матері, і діти бачили знову, як зразу здригнула вона й полохано кинула погляд на гостя (С. Васильченко). 3. що і без прям. дод., перен. Швидко, часом недбало казати, висловлювати (репліку, слово і т. ін.). – Засукуй рукава! – коротко кидав жандар... (М. Коцюбинський); Від бочки сильно пахло нагрітою смолою, і Вертутій покваплював тих, що підходили, коротко кидав їм: – Отам залягайте, в ровах. З двох боків луговини (В. Близнець); Тоді поволі підводжуся, мию горнятко і кидаю: “наразі” (С. Андрухович); Цей момент використав Вагилевич і кинув репліку, яка зовсім не стосувалася розпочатої Яковом теми (Р. Іваничук); Вiдступаючи i поправляючи рукою зачiску, вiн кинув: – Заходь (Р. Андріяшик); // У сполуч. з деякими іменниками означає – робити те, що виражене відповідним іменником. [Леся:] Перед загрозою смерті вона кидає прокляття цареві (Л. Смілянський); Чоловіки реготали, кидали жарти (М. Томчаній); Зрідка він кидав униз короткі поради (О. Гончар); До нас підходять їхні пастушки, а ми їм жарту кидаєм пучок (Д. Білоус); Чужинця шани ждатимеш дарма – В твій слід він кине сміх-погорду! (Д. Павличко). 4. кого, що. Залишати кого-, що-небудь; покидати. – Ще ніколи не кидав я рідного села (М. Коцюбинський); Товариші його не кидали (І. Багряний); Ось інший знайомий художник кидає все на світі й опиняється чомусь аж у Таллінні (Ю. Андрухович); Не в шовки, але одягалися. Кинути село їй було лячно (Б. Харчук); * Образно. Думи мої, думи мої, Ви мої єдині, Не кидайте хоч ви мене При лихій годині (Т. Шевченко); [Маруся:] Душа моя знемагає, сила мене кидає (Панас Мирний); // перев. з інфін. Переставати робити що-небудь, займатися чим-небудь. Чи важко буде обслуговувати цього мирного, культурного інваліда, що не кидає працювати (Д. Гуменна); Любий хлопчику..! Кинь обручиком гратися (М. Шеремет); Отож кинь летунство (Р. Андріяшик); Хворим на виразку шлунка конче потрібно кинути палити (з наук.-попул. літ.). 5. кого, що. Посилати, направляти когось, щось куди-небудь. Він з розгону кидає снаряд у сизодимчастий гвинтовий отвір (М. Стельмах); Лінію кордону виписали так, аби зручно було кидати в наступ танки (із журн.); Тепер ми знаємо, хто такі “чорні свитки” – це мобілізовані в 1943–1944 роках українські чоловіки, яких майже без зброї, навіть не переодягнувши, кидали в наступ (з газ.); Капітан Чумаченко кинув штурмові групи в атаку (О. Гончар); // кого. Переводити з одного місця в інше. Він усе ще був напіварештантом, засланцем, якого уряд міг кидати з місця на місце, як йому сподобалося (І. Франко); Вчителя кидали з села в село (Г. Хоткевич); // кого. Ув'язнювати; відправляти, саджати (до в'язниці).…