кий[ки́й]

I -я, ч. 1》 Частина тонкого стовбура чи грубої гілки, відрізана від дерева й очищена від пагонів. || Палиця (у 1 знач. ). || Удар палицею. 2》 Довга пряма палиця для гри в більярд, один кінець якої тонший, а другий – грубший. II невідм. , займ. , перев. у сполуч. зі сл. біс, чорт, дідько і т. ін., діал. Який.

КИЙ¹, я, ч. 1. Частина тонкого стовбура або грубої гілки, відрізана від дерева й очищена від пагонів. Хто схоче пса вдарити, той кия найде (Номис); // Палиця. Я справді скуштував кінцем кия, що був у руці моїй, трохи меду (Біблія. Пер. І. Огієнка); Усякий братчик, ідучи мимо, зупиниться коло стовпа, вип'є коряк меду чи горілки, калачем закусить, візьме кий, ударить раз виноватого [винуватого] по спині (П. Куліш); Чабан прокинувся – аж перед ним Гадюка, Він києм бух – і витяглась зміюка (Л. Глібов); Кожний тримав у руках якусь зброю. Були сокири, барди, ломи, киї, рогачі (Ю. Смолич); // Удар палицею. Крім звичайних дисциплінарних кар, Панталасі присуджено тепер дати в присутності всіх в'язнів 50 київ (І. Франко); Декретом нашим і з порадою товариською, при множеству віри гідних осіб учиняємо: злодія Петра Легенького позбавити власного майна, покарати киями і вигнати геть з міста, не обкарновуючи (Валерій Шевчук). 2. Довга пряма звужена на кінці палиця для гри в більярд. Розвалившися на софі.., сидів [Герман] німо, .. прислухаючися гаморові [до гамору], що йшов із сусідніх покоїв, стукові більярдових київ о кулі (І. Франко); В одній руці Карло Іванович тримав свій важкенький портфель .., в другій – парасольку у вигляді більярдного кия, тільки на добру половину обрізаного (О. Чорногуз). ◇ Грі́ти / погрі́ти [лома́кою, ки́єм і т. ін.] спи́ну (пле́чі, ре́бра і т. ін.) див. грі́ти; (1) Не ки́єм (не кийко́м), то па́лицею – все одно, все-таки; однаково. Як буду жениться, то покличу дивиться і віддячу не кийком, то палицею (прислів'я); – Не сподівався я; бий мене сила Божа, коли я чекав, щоб оті вояки стільки біди наробили!.. Ну, ми їх візьмемо не києм, то палицею!.. (М. Старицький). КИЙ², невідм., займ., перев. у сполуч. зі сл. біс, чорт, дідько і т. ін., діал. Який. – Кий, до лиха, ви батько? (Олесь Досвітній); – І на кий біс ми забились у ці гибельні ліси! (В. Близнець); На кий біс мені ті турецькі кобили, якби в мине лишились мої коні?! (Ю. Логвин); – На кий чорт нам заміна? Ми й самі до ранку довартуємо! (В. Малик); Якщо вдуматись, то на кий біс воно [посвідчення] здалося (О. Забужко).