киця[ки́ця]
Ця форма має українське джерельне підтвердження.
Дані Атласу
Значення
ки́ця -і, ж. , розм. Пестлива назва кішки.
КИ́ЦЯ, і, ж., розм. Пестлива назва кішки (у 2 знач.), кота. Плакала киця на кухні, Аж їй очиці попухли (І. Франко); Киця Мурка на вікні сидить і носик миє (Н. Забіла); Ми щовечора мили лапи нашої киці (Т. Прохасько); * У порівн. Попенко – .. у рябій жилетці, у полосатих штанях, пригладжений, як киця (Панас Мирний); // Пестливе називання дівчини, жінки (перев. при звертанні). Скільки проходить часу.., вона [Гликерія] не знає. – Годі, кицю, годі вже!.. (В. Винниченко); Він здивовано пройшовся порожніми коридорами .. На дверях пана Ярослава писано: “Юрко. Я захворів, за мною приїхала моя киця” (Любко Дереш).
Етимологія
Джерело: kaikki/Wiktionary (CC BY-SA 3.0)
Морфологія
іменник · 15 форм · VESUM
| Відмінок | Однина | Множина |
|---|---|---|
| Називний | ки́ця | ки́ці |
| Родовий | ки́ці | киць |
| Давальний | ки́ці | ки́цям |
| Знахідний | ки́цю | ки́ці / киць |
| Орудний | ки́цею | ки́цями |
| Місцевий | ки́ці | ки́цях |
| Кличний | ки́цю | ки́ці |
Марковані форми (нестягнені, застарілі, розмовні)
Це нестандартні або стилістично забарвлені форми, які трапляються в поезії, фольклорі та давніших текстах. Вони не належать до сучасної літературної норми.
| Форма | Позначка |
|---|---|
| киць | жін., кличний |
Написання і вимова
- Правопис
- ки́ця іменник жіночого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
- Голоскевич, 1929
- Ки́ця, -ці, -цею, ки́цю! ки́ці, киць Правописний словник Голоскевича (1929)
Синоніми та антоніми
Літературні засвідчення
…’язку про тисячні речі, що, мов різнобарвні черепки в калейдоскопі, пересувалися по його голові, в’яжучися в тисячні, зовсім несподівані фігури і зв’язки. Зальотна прачка, і краса киця з сусідства, і стара бабуня, що збирала кості по смітниках, і п’яниця, що кричав у шинку, і антихрист, що мав прийти не сьогодні, то завтра, і Євгеній, і мужики, і попи, і все-все…
Джерело: literary_fts
Переклад
Джерело: dmklinger