клично

Я не знаю — є Що ще більш таємне Як це співуче слово — Океан. Скільки людей-героїв В твої простори впивалося — Скільки надій ламалося Крізь туман. Скільки народів твоїми водами — Крізь піну невірних хвиль — Змагалося з бурями й непогодами Проклинало могутній Штиль. Скільки губів безгучно зціпилось В бажанні непевних ран І проклинало — й благословляло В шепоті: Океан. І я — закоханий — я наче мрію — Прагну хвилинами найгостріших стум До тебе — в обрій — приходь — зогрію І душа повна невиразних Ран. Що це мені й сьогодні вдарило — За колом полярним — барабан? Серце в мені клично захмарило — Океан — Океан!