книжний[кни́жний]

кни́жний -а, -е. 1》 Характерний для літературно-писемного викладу, невластивий живій мові. 2》 Те саме, що книжковий 2).

КНИ́ЖНИЙ, а, е. 1. Характерний для книжки (у 1 знач.), літературно-писемного викладу, не властивий живій мові. І потекла його мова книжна, школярська, невтямлива народові (І. Нечуй-Левицький); Михайло мав звичку послугуватися книжними словами, що їх вислухав з газети (Л. Мартович); Ще більшої ваги набуває для історії розвитку української драми не сама шкільна драма, а інтермедії, що додавалися до неї, та вертепна драма. Ці речі писалися вже не книжною українською, а простою тогочасно народньою [народною] мовою (Л. Старицька-Черняхівська); Леночка розповідала, вживаючи книжних зворотів мови, вона все хотіла потрапити в газетний тон (Ю. Яновський). 2. Прикм. до кни́га 1. Утворювалось вражіння велетенської книжної шафи, так що навіть не помічалось ні шкуряного фотелю, ні столу, ні канапи (В. Винниченко); По виході з книжної лавки лоцмана ледь не збив з ніг хлопчина-мулат (Ю. Логвин); Високі книжні полиці геть усе заступали (Люко Дашвар). 3. Те саме, що книжко́вий 2. Сам .. Тодось не дуже знався На книжній мудрості (М. Рильський); [Сильвестр:] Найкраще всiх корон твоя дочка Премудростiю книжною сiяє (І. Кочерга); Щедро трусив книжні й свої образи пан Стадницький, та всі вони, мов петля навколо світла, кружляли біля карбованця (М. Стельмах); Книжна мудрість свята, її не потяти шаблею і з гармати не встрілити (Ю. Мушкетик); Мені книжна мудрість на користь пішла (Ю. Винничук).