князь[кня́зь]

-я, ч. 1》 іст. Голова роду, племені або союзу племен, що звичайно стояв на чолі військової дружини, а з розвитком феодалізму – вождь війська та правитель князівства. 2》 У деяких країнах (у Росії з 18 ст.) – спадковий або дарований царем (королем) титул. || Носій цього титулу. 3》 етн. Наречений, молодий. 4》 поет. Людина високої гідності.

КНЯЗЬ, я, ч. 1. іст. Голова роду, племені або союзу племен, що звичайно стояв на чолі військової дружини, а з розвитком феодалізму – правитель князівства. – Вітрило-вітре мій єдиний, .. Нащо на дужому крилі .. На князя, ладо моє миле, Ти ханові метаєш стріли? (Т. Шевченко); Це ж тут, над Дніпром, поліг у битві з печенігами хоробрий і великодушний князь Святослав (М. Рильський); – Найсвітліший князь наш привів народ руський до справжнього Бога нашого – Ісуса Христа (П. Загребельний); Міцний паркан з гострих дубових паль обгороджував дідинець князя від окольного міста й був маленькою твердинею в Києвому городі (І. Білик). 2. У деяких країнах – спадковий або дарований царем (королем) титул. Пан Зефірин був простий шляхтич, .. а такі високі титули, як князь і граф, робили на нього якийсь магічний вплив (І. Франко); – За титул князя Римської держави не продам я України ані вас, мої товариші вірні (Б. Лепкий); Мазепа одержував титул князя, у володіння йому відходили, крім Лівобережжя, Полоцьке і Вітебське воєводства (Ю. Мушкетик); // Носій цього титулу. Сього вечора має бути у них сам князь, господар того дому, що ним управляв її батько (Леся Українка); Перед ними безсило горбився і вростав у землю грибом старовинний замок князів Мазовецьких (З. Тулуб); * Образно. Казав ячмінь: “Кинь мене в грязь, то будеш князь” (Номис). 3. етн. Наречений, молодий. Увішедши [увійшовши] у хату, помолилися [старости], хазяїну поклонилися і почали казати законнії речі про порошу, про князя, про куницю і звели на красну дівицю (Г. Квітка-Основ'яненко); [Дружки:] Дружечки, панянки! Оступітеся з лавки; Пропускайте дорогу Князеві молодому (І. Нечуй-Левицький); [Олена:] Мамо, пора молодим князю і княгині постіль слати! (М. Кропивницький); Чи на те я виростала, .. щоб я тебе, лиха доле, тепер проклинала? На таку мене доріжку ненька готувала, про такого мені князя в колисці співала? (Уляна Кравченко). (1) Вели́кий князь <�Вели́ка княги́ня (княжна́)>, іст.: а) титул володаря Великого князівства. Боярин Полуяр впав долу, проповз на колінах кілька кроків, ніби хотів знайти руку Великої княгині (С. Скляренко); Великий князь київський Святослав голив бороду й голову й носив тільки вуса та довгу косу на голові, що було ознакою високого роду (І. Білик); б) титул, що надавався членам імператорської родини в царській Росії. – В газетах писали, що буде проїжджати в Крим Великий князь (І. Нечуй-Левицький). ◇ Цар (князь) тьми див. цар; (2) Як (мов, ні́би і т. ін.) уді́льний князь – про того, хто, зловживаючи своїм службовим становищем, діє самоправно, не рахуючись з іншими. Тим часом Іван розкошувався своїм новим становищем. Вступив він на кізли [козли] княжого повозу, мов удільний князь на свою столицю, вповні почуваючи свою вартість (І. Франко); – Вони себе звикли сприймати яко удільних князів, а тут – опускаються до примітивних тваринних інстинктів (Ю. Винничук).