командир[команди́р]

команди́р -а, ч. 1》 Керівник військової частини, підрозділу, з'єднання, загону, судна, ескадрильї тощо. Командир батальйону , батареї ( комбат ). Командир бригади ( комбриг ). Командир дивізії , дивізіону ( комдив ). Польовий командир . 2》 розм. , жарт. Про того, хто любить наказувати, розпоряджатися.

КОМАНДИ́Р, а, ч. Керівник військової частини, підрозділу, з'єднання, загону, судна, ескадрильї і т. ін. Коли став [Іван Андрійович] на секретарстві, то ніхто й не знає; через це з його [нього] один командир (служив він у гусарах) завжди сміявся (Панас Мирний); Перед командиром загону молодий хлопець, щойно повернувся з розвідки (А. Головко); Десь поблизу гаркнув хрипкий вахмiстровий бас: – Строй-ся-я!.. Це командир кавескадрону Нестеренко (Б. Антоненко-Давидович); – Де командири? Збирайте військо! (В. Малик); // кого, чого. Керівник колективу, групи людей, об'єднаних для виконання певного завдання. Настав час вибирати місце під літній табір. Одного дня Валерій Іванович, взявши з собою кількох вихователів та командирів загонів, вирушив з ними на розвідку (О. Гончар); Поки долетіли, від антилопи лишився лише кістяк та браслет з пеленгатором. Про все це нам розповів командир пошукової групи (А. Дімаров); // розм., жарт. Про того, хто любить наказувати, розпоряджатися. – Хоч не вінчана, та не буде вашою, бо тут я командир, а де командує пан Занудов, там справа йде, як горить (І. Нечуй-Левицький).