котик[ко́тик]

ко́тик -а, ч. 1》 Зменш.-пестл. до кіт . 2》 Морський ссавець із цінним хутром; водиться в північній частині Тихого океану. || Хутро цієї тварини. 3》 Суцвіття верби та деяких інших односім'ядольних рослин.

КО́ТИК, а, ч. 1 . Зменш.-пестл. до кіт. Білий котик спав на лаві серед нашого двора (Н. Забіла); – Не махай хвостом! – хочеться крикнути Петрусеві до котика (К. Гриб); Всі ці чудасії витворяє мила бабуся, в якої, здавалося, тільки й було турбот, що нагодувати своїх тридцять три котики (Ю. Винничук); Вітас сидить, котика до грудей притискає. Котик виривається, нявчить (Любко Дереш); * У порівн. Стрибнув [Івась], як котик (Панас Мирний); // Пестливе називання когось (перев. при звертанні). – Який же з тебе буде академік, дитино, котику! – насміхалися з мене (Б. Лепкий); Я почав пояснювати, що зовсім не хотів обізвати її, вибач, вибач, просив я. Будь ласка, не сердися, котику, давай забудемо (Любко Дереш). 2. зоол. Морський ссавець родини вухатих тюленів із цінним хутром; водиться в північній частині Тихого океану. Тихо спадали малі купки снігу. Ми ліпили голими руками верблюдів і морських…