коцик[ко́цик]

іменник · «КО́ЦИК, а, ч., розм. Зменш. до коц. Банзай узяв із ліжка коцик – крім того, що з відкритого вікна тягнуло гірською зимною вогкістю, у квартирі було студено через відмикання опалення (Любко Дереш); Донька спала у вiзочку пiд яблунею, сповита у дитячий коцик та накрита зверху ще й тонким вовняним пледом (Г. Вдовиченко); Встигли [Редька і Дордже] втомитися до півсмерті й увесь ясний день проспали, не знімаючи одягу, поверх заквітчаних коциків на ліжках (І. Карпа); В куті біля дверей умивальник, насупротив нього великий куфер [скриня], застелений барвистим коциком (І. Франко).»