кочувати[кочува́ти]

КОЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. Часто переїжджати з місця на місце зі своїм майном (про народи, племена і т. ін.). Вже сім день, як під горою ми стоїмо, кочуєм караваном (Сл. Б. Грінченка); Вождь Іданфірс відповів цареві Дарію таке: – .. Мій народ кочує, як робить те завжди. І я зовсім не поспішаю битися з тобою, бо в мене й без тебе є чимало діла (В. Владко); Був би я циганом, кочував вкупі з жінкою й дітьми в спеки й морози і рік, і два й усе весняне, літнє, осіннє й зимове життя на килимі під брезентом (М. Вінграновський); // розм. Здійснювати мандрівку; мандрувати (у 1 знач.). Хто в пустині кочує, Край криниці .. [радий] спочивать (І. Франко); Експедиція кочувала десь поблизу Тальталя, і Буено зміг ночувати в батьківській оселі мало не щовечора (І. Білик); * Образно. Хай же грім нас почує, що в хмарах кочує, Хай наш голос по світу, по вітру несе (М. Зеров). 2. Переходити, пересуватися, перелітати з одного пасовища, місця годівлі на інше (про тварин, птахів і т. ін.). Різне птаство кочує по Скарбному .. Пташата з'явились були якісь дивовижні, яскраво-сині, наче з тропічних лісів сюди залетіли (О. Гончар). 3. перен., ірон. Часто переходити з одного місця на інше, змінюючи місце праці, проживання і т. ін. Шукає [Кузьма] роботи, кочує: То в трест, то на шахту він – тиць... (С. Олійник); – Ми, воїни, не встигаємо обжитись, як уже трублять похід... Правда, у вас, купців, те ж саме: рідко буваєте дома, все кочуєте по світу (В. Малик); Справжній генерал.., першу половину свого трудного офіцерського життя він кочував по Союзу (С. Жадан); Берлінці жували смажені каштани.., засідали по барах і кав'ярнях, незліченими годинами жаліючись на те, скільки стресу припадає на їхню замордовану душу населення, а потім кочували до наступного бару (І. Карпа); // Часто передаватися. міняти місце перебування (про неживі предмети); перекочо́вувати(у 2 знач.), мандрувати (у 3 знач.). – Де твої “самовари”? – Скрізь: два на подвір'ї, два тут зі мною, один десь кочує (О. Гончар).