кріпацтво[кріпа́цтво]

кріпа́цтво -а, с. , іст. 1》 Система суспільних відносин у добу феодалізму, за якою поміщик мав право на особу, працю й майно підлеглих йому селян-кріпаків; кріпосне право. || Суспільне становище селян, що перебували в цих відносинах, пов'язане з тяжкими умовами життя. 2》 Збірн. до кріпак I.

КРІПА́ЦТВО, а, с., іст. 1 . Система суспільних відносин у добу феодалізму, за якою поміщик мав право на особу, працю й майно підлеглих йому селян-кріпаків; кріпосне право. Він зріс у кріпацтві, знав що й батько й дід його були кріпаками і не міг собі уявити, щоб на світі були якісь вільні люди, опріч панів (А. Кащенко); Повіки спустились на очі, і очі дивляться в себе, в минуле, в кріпацтво, в свого батька-небіжчика, що бачив запорожців (Б. Антоненко-Давидович); Років двадцять там не буде кріпацтва, а якщо отримаєш козацький наділ, то взагалі будете вільні... (В. Малик); Зляканий польський генерал видав прокламацію про ліквідацію кріпацтва (Р. Іваничук). 2. Збірн. до кріпа́к ¹. Пустіли панські маєтки, руйнувалися великі господарства, а кріпацтво і голе й голодне стояло серед тієї великої руїни і не знало, йому робити, за що узятися, до чого свої вільні руки приложити (Панас Мирний); Лише з вуст простого народу, кріпацтва, доходило до мого слуху співчуття (з мемуарної літ.).