кульмінація[кульміна́ція]

кульміна́ція -ї, ж. 1》 астр. Проходження світила через небесний меридіан. 2》 перен. Найвище напруження, піднесення у розвитку чого-небудь. || Момент найбільшої емоційної напруги в музичному творі або його частині.

КУЛЬМІНА́ЦІЯ, ї, ж. 1. астр. Проходження світила через небесний меридіан. Момент верхньої кульмінації центра Сонця називається справжнім полуднем, а момент нижньої кульмінації – справжньою північчю (з навч. літ.). 2. перен. Найвище напруження, піднесення у розвитку чого-небудь. Прудкість моєї мислі доходить кульмінацій (М. Хвильовий); Коли мелодія досягла найвищого свого зльоту, кульмінації, здалося, ніби мене хтось схопив за руку і сказав: “Ходім!” (Ю. Збанацький); Нарешті бідолахи сплели кострубатий вінок й настала кульмінація дійства (Г. Пагутяк); Світлове шоу стало кульмінацією урочистостей, які розпочалися військовим парадом (з газ.); // літ. Елемент композиції твору, момент вирішального зіткнення характерів, мить перелому в сюжеті, з якої починається розв'язка. Наречена сиділа невесела й розчарована, бо знала заздалегідь, чим ця комедія кінчиться, хоч і не розумілася на зав'язці й…