кухлик[ку́хлик]

КУ́ХЛИК, а, ч. Зменш. до ку́холь 1. Писар, кахикаючи над останньою молошною кашею, що доїдав, та поглядаючи на кухлик тернівки, знай усами підморгує (Г. Квітка-Основ'яненко); – Сів на лавці та й попросив напиться. Принесли кухлик, ледве проковтнув, – так мені горло здавило (О. Стороженко); Він поїхав по вина, брав щонайдорожчі, щонайстаріші і горілки усякої .. у пляшках і ведмедях, у кухликах і графинах (Панас Мирний); Сам господар.., звільнившись з варти біля казарми, змерзлий сидів біля грубки, сьорбав із кухлика чай (А. Головко); Оксана спорожнила тарілку, швидко схрумала один за одним три солоних огірки, відсьорбнула с кухлика ще тепле пійло, що мало запах розчинної кави (А. Кокотюха); Трохи з кухлика хлопцеві до рота влила, що лишилося – на рушник (Люко Дашвар).