кілочок[кіло́чок]

КІЛО́ЧОК, чка, ч. Зменш. до кіло́к 1, 2. По всій довжині його [ланцюга] стирчать .. встромлені в землю дерев'яні кілочки (М. Коцюбинський); Запхнувши ніби останню річ до чемодана, Саїд Алі угледів на кілочку скрипку (Іван Ле); У кімнаті на дерев'яному кілочку, біля одвірка, старенький рушничок з побляклими гаптованими півниками (Є. Доломан); Він уже встиг відігрітись, бо скинув шинелю й повісив на кілочку біля одвірка (П. Запаренко). ○ (1) Як з кіло́чка, у знач. присл. – несподівано, раптово, швидко. Дід задивився на неї, а далі промовив несподівано, неначе його слово зірвалось як з кілочка. – Сиклето! Чи ти підеш за мене заміж, як я буду тебе сватать? (І. Нечуй-Левицький); Ще в під'їзді чекає на нас .. бабця і відразу як з кілочка: .. – Це я вас викликала [швидку допомогу]. До сусіда... (М. Білкун); – Авжеж, – як з кілочка випалила Оксана (В. Логвиненко); (2) Як (мов, ні́би і т. ін.) на кіло́чках, у знач. прикм. – дуже занепокоєний, украй схвильований, збуджений і т. ін. Устя сиділа як на кілочках, чужа й непотрібна (М. Коцюбинський).