лампада[лампа́да]

ЛАМПА́ДА, и, ж. 1. церк. Наповнена оливою невелика посудина з ґнотом, яку запалюють перед іконами. Перед іконою Пречистої Горить лампада уночі (Т. Шевченко); Нарешті вона зітхнула, підійшла до кіота, поправила ґнотик у лампаді, заслонила шторки (І. Микитенко); Увечері нікого нема, крім церковного сторожа, який час від часу заходить, запалює нову свічку, поправляє лампади і, похитуючи докірливо головою, знову куняє на подвір'ї коло дверей (О. Іваненко); Молитовно знісши складені долоні, Марія узрілася на образ Богоматері, підсвічений вогником лампади (Г. Колісник). 2. заст., поет. Світильник, лампа. [Анна:] Глянь, лишень, Долорес, – як блимає у сій гробниці світло, мов заслоняє хто і відслоняє... Ну що́, як там хто є? [Долорес:] То кажани навкруг лампади в'ються (Леся Українка); Ключ у дверях задзвенів. Самота працьовита й спокійна Світить лампаду мою і розкладає папір (М. Рильський); Після господарів лишилися тільки старі, грубо мальовані ікони на стінах та незгасні лампади під ними (П. Загребельний); // перен. Про сяйво зірок. Снились їй ночі в серпанках сріблястих, Зір тихосяйні лампади, Крики пташечі [пташині], зітхання вітрів... (О. Олесь).