ланець

ЛА́НЕЦЬ, нця, ч., розм. 1. Одягнена в лахміття людина; старець. Забравши деяких Троянців, Осмалених, як гиря, ланців, П'ятами з Трої накивав [Еней] (І. Котляревський); – Я гоноровий шляхтич.., у мене є голка, щоб не ходить обірванцем, а ти гольтіпака, ланець, безштанько (О. Стороженко); // Надзвичайно бідна людина; бідняк. Дивувалися й завидували Чіпці люди не менше Грицька. “І як-таки за такого ланця та вийшла така багачка, як Галя!” (Панас Мирний); – Сергій насміявся з тебе?.. – Та не Сергій, а отой ланець Роман Волошин! – кривиться Терентій (М. Стельмах); Припустимо, в того ланця й не було іншої мрії за все життя, як заробити пару “песиків”, щоб тут же віддати їх збирачеві податків (І. Білик). 2. Уживається як лайливе слово. – А ви, лежні, ланці, чого зуби скалите? – кинулась до їх Параска і почала банітувати (Панас Мирний); – Гей, Микито! Де він, ланець? Вилізай! Ось я, післанець Від саміського царя! (І. Франко); – Ах ти ж, ланець! — вже зовсім жартовливо говорив старий козак, і вся його висока, могутня постать,затрусилась від сміху (А. Кащенко); [Стеха:] Ах ти ж анцихрист, проява, ланець, пройдисвіт, чортове ледащо! (В. Самійленко); З боків лементували жінки, обзивали козаків боягузами і ланцями (Ю. Мушкетик). 3. звичайно мн. Старі, поношені речі домашнього вжитку (звичайно одяг, білизна); барахло. – Бач, як заливаються потом, а мішків з ланцями не кидають (О. Гончар). ЛАНЕ́ЦЬ, нця́, ЛАНЦ, а́, ч., діал. Ланцюг. – Якось мені самій казала [Лук'яниха], що якби її Марину ланцом прив'язав, то урвалася б та й пішла б на танці (Н. Кобринська); Панас насилу вдержував вісім ланців від вісьмох собак, здорових, як ялівки, а лихих, як дикі звірі (Б. Лепкий); У стіну вбито два кільця, а від них ланці (Р. Іваничук); Я саме тримаюся за обривок ланця, хитаючись на відкритій платформі для перевезення лісу-крутляку (І. Карпа).