ласочка[ла́сочка]

ЛА́СОЧКА, и, ж. 1. рідко. Зменш.-пестл. до ла́ска². Коли – зирк! – Вискочила ласочка з земляної нори (Панас Мирний); Все блискотіло росою, пташки співали, лісова мишка посвистувала, а ласочка з радієвим криком ховалась в норі. (І. Франко); З-під бузкового куща вибігла ласочка і, перебігши їм стежку, зникла під тином у бур'яні (Т. Осьмачка); * У порівн. Попід гаєм, мов ласочка, Крадеться Оксана (Т. Шевченко); Як дві біленькі, ніжні, довгасті ласочки, вони вистрибнули і, злегка похитуючись, застигли перед очима нахаб (В. Винниченко). 2. у знач. присл. ла́сочкою. Крадучись, спритно. Наташа ласочкою промайнула у свою кімнату (Ю. Збанацький); Ласочкою промайнула [Мотря] по сходах (Б. Лепкий); Килина ласочкою пласталася коло старої княгині (Г. Колісник); Одна Наталя ласочкою перебігала з одних на інші руки й сміялася, хоч як її спиняла мати (Василь Шевчук). 3. перен., розм. Ласкава назва дівчини або жінки. [Мокрина:] Чи повернеться ж язик виговорювати такій ласочці? (М. Кропивницький); – Вже прокинулася, ласочко? – спитала лагідно. – Погано я спала цю ніч (Валерій Шевчук).