ле

— Суд простий, —каже дехто з громади,— коли се в її волі твій ячмінь, то відбери його собі. — Чи так, панове громадо? — питаю. — Авжеж що так, а не як,— кивають головами грома­дяни, і тоді я сміло хап курочку за воло, розірву його ле­гонько, але притім мимоволі одним зубом захоплю й ший­ку, і моя курочка тілько раз крикне та й за присудом гро­мади й дух спустить. А я витрушу ячмінь та й кажу: — Ну, а тепер, злодійко, марш додому! Але що злодійка, звичайно, лиш ніжками затрепле, то я посилаю по оглядача трупів, той говорить, що небіжечка вмерла через власну неосторожність, і я берусь поховати її власним коштом і — забираю трупа до своєї хати.