либонь[либо́нь]

либо́нь 1》 присл. Означає деяку непевність, сумнів у вірогідності висловлюваного; нібито. || Уживається в логічному висновку, що випливає з певних подій чи ситуацій; мабуть. || Уживається для висловлення можливості певної дії, події тощо. || Уживається для підкреслення приблизності часу, певної міри і т. ін. || Уживається в запитаннях про більш-менш вірогідні події, явища і т. ін. та у відповідях на такі запитання. 2》 у знач. вставн. сл. Відповідає всім відтінкам значення прислівника.

ЛИБО́НЬ. 1. присл. Означає деяку непевність, сумнів у вірогідності висловлюваного; нібито. Про Сагайдачного співали, Либонь співали і про Січ, Як в пікінери набирали, Як мандровав [мандрував] козак всю ніч (І. Котляревський); – Сидоре... Я чув, ти женишся... Та, кажуть, либонь молода не хоче (Панас Мирний); Про землю чутки такі химерні ходять: либонь бомага [бумага] од царя є, щоб трудящий люд землею наділяти (А. Головко); // Уживається при логічному висновку, що випливає з певних подій чи ситуацій; мабуть. Пісня замовкла, либонь уста у співачки зайнялися іншою роботою (Леся Українка); // Уживається при висловленні можливості певної дії, події тощо. – А ось я її либонь і побачу, – подумав [Павло] (Марко Вовчок); // Уживається для підкреслення приблизності часу, певної міри і т. ін. Зробилася скрипка гучна і півуча, Пішла із майстерні на світ; Ходила по людях, міцна і живуча, Либонь чи н…