ломити

ламати (заламувати, ломити) / заламати (заломити) руки

Жестами, виглядом виражати переживання, страждання, хвилювання і т.ін.; побиватися, плакати. Я ніби бачив, як старий батько ходить по садку й ламає з горя руки (І. Нечуй-Левицький); Глухі його слова приводять дружину до розпуки. Вона ломить руки, вибухає шаленим плачем (А. Крушельницький); — Любить… любить,— вимовляє Віра в безсильній злобі своїй, заламуючи руки (А. Шиян); Матері в печалі-горі скорбно руки заломили (О. Гуреїв); Жужмом лежить на позаливаній землі всяке добро, ламає руки дружина, як смерть ходить мати… (М. Коцюбинський); І заставляло життя заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світа, де щастя і горе так божевільно сплелись… (Леся Українка); Десь за піччю мовчки заломила руки мати, а Мусій затиснув муку зімкнутими до скреготу зубами і крізь якийсь туман дивився на каганець (В. Речмедін). білі руки (ручки┌117860) ламати (ломити) по кому і без додатка. Катря аж білі руки ламле ламає (Марко Вовчок); Білих ручок не ламай, Карих очей не стирай (І. Кропивницький); Ходить дівка по бережку, білі руки ломле ломить (Сл. Б. Грінченка); Рибалочка по бережку та рибоньку ловить, А милая по милому білі ручки ломить (Коломийки). рученьки ламати (ломити). Ти, дівчино засмучена, Скажи, що думаєш: Щодня нудиш білим світом, Рученьки ламаєш? (М. Кропивницький); По садочку ходила, рученьки ломила (Укр. пісні).