луцький

…дротяній загорожі Дмитриковими хлопцями, ходив відсвіжитися до Ізару, присягаючись пізніше, ніби з ковіньки летіли іскри, — так подіяв на таборових мешканців, що всі повисипали з бараків з наміром до останньої краплі крови, — кому як щастило: руками, ногами, палицями, а Віталій Луцький мокрою пелюшкою, які жінка лагодилася прати, — боронити потоптувану справедливість, хоч потім, коли дійшло до поліції і кмітливіші, правда, дещо пожмакані молодці, своєчасно втратили зацікавлення полем бою, на майдані, крім Тараса Синькавського, що зламав ногу й не годен був…