лушпиння[лушпи́ння]

ЛУШПИ́ННЯ, я, с. 1. Шкірки деяких овочів, фруктів і т. ін., звичайно неїстівні; лушпайки. Мати сидить поруч на стільчику, чистить картоплю, лушпиння довгою стружкою тече їй в подол [у поділ] (В. Близнець); У хаті постійно пахло вареною в лушпинні картоплею, що її Чотирусиха приносила потайки (В. Дрозд); На повну гучність лунала “Черемшина”, вочевидь, з розмагніченої касети. Під ногами лежало лушпиння цибулі (С. Андрухович); Редька вже бачила у попередніх селах, чим тут годують собак – шкірки лимона, лушпиння від цибулі і ще щось не зрозуміле (І. Карпа); * У порівн. Висохла сила моя, як лушпиння, і прилип мій язик до мого піднебіння, і в порох смертельний поклав Ти мене (Біблія. Пер. І. Огієнка). 2. Тверде покриття насіння соняшника, проса, гречки і т. ін., яке звичайно легко відділяється від зернятка; лузга. Гришко та Новоселець виминають його [насіння] на ходу, лущать, плюються лушпинням (О. Гончар); А стежка туди – ось вона, що не крок, то й гарбузове лушпиння (В. Шкляр); Він знав, що чекати доведеться довгенько: купив у бабці на малесенькому вуличному базарчику невеличку склянку насіння і почав лузати, спльовуючи лушпиння собі під ноги (А. Кокотюха). 3. Те саме, що шкаралу́па 1. Маруся усе прибрала .. і лушпиння з яєць повкидала у піч (Г. Квітка-Основ'яненко). 4. чого, яке, перен. Про що-небудь зовнішнє, що прикриває суть, справжній зміст, характер чогось. Жаль, але треба визнати, що більшість сучасних гумористичних творів – лушпиння (О. Бердник); Дійсна людина є зерно в нас, треба очистити це зерно від лушпиння, від усього, що належить до зовнішньої людини, тоді виявиться в людині її внутрішнє, її Божественна природа (з рел.-церк. літ.).