ляп

ЛЯП, ЛЯП-ЛЯ́П, ЛЯП-ЛЯП-ЛЯ́П, виг. 1. Звуконаслідування, що означає падіння чого-небудь на поверхню, удар по поверхні. Сядемо на березі, ноги у воду зануримо: ляп-ляп! І зникне одразу небо, лише чорна каламуть зостанеться (К. Гриб); Павло став поволі перегрібати п'ятірнею кушир і раптом: ляп-ляп – карась, широкий, у долоню, і червоний, мов з міді (Григір Тютюнник). 2. Уживається як присудок за знач. ля́пати 1–3. Вам на бриль ціла лопатка глини: – Ляп! (Остап Вишня); Пташки із гнізда додолу якось ляп – Лисичка зараз хап та хап (Л. Глібов); Вовк повернувсь другим боком, усунув хвоста в ту проломину та ляп, ляп хвостом (Ганна Барвінок); Хтось мене ляп по руці (М. Коцюбинський); Коли це гусак .. по воді крилами ляп-ляп-ляп! (Остап Вишня). 3. у знач. ім. ляп, у, ч., розм. Те саме, що ля́псус. Воротар відіграв дуже впевнено, незважаючи на ляп, і це дуже тішить (із журн.).