лінуватися[лінува́тися]

лінува́тися - у юся, - у єшся, недок. , з інфін. і без додатка . Не мати бажання працювати, робити що-небудь, діяти. || Не робити чого-небудь, бути бездіяльним унаслідок лінощів.

ЛІНУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, рідко ЛІНИ́ТИСЯ, ліню́ся, лі́нишся, недок., з інфін. і без дод. Не мати бажання працювати, робити що-небудь, діяти. “Поможи, Боже!” – а ти не лінуйсь, небоже! (Номис); – Наймички лінуються прати, а я собі думаю: дай позолю й поперу в ставку, поки панни повстають (І. Нечуй-Левицький); Сини мої роз'їхались по морях-океанах, і їм уже не до старого вітряка, не до старого батька. Навіть листи лінуються писати – усе б'ють телеграми (М. Стельмах); У Миколи окопчик нікудишній, бо він лінується зробити доладний, тому й іронізує над моїм (Є. Доломан); // Не робити чого-небудь, бути бездіяльним унаслідок лінощів. Буду гуляти з самого рання аж до обіду. А це не через те, що хочу лінуватися, а для роботи (М. Коцюбинський); Він став лінуватися, пропускати лекції і одного разу прямо сказав дома, що більше не хоче ходити до школи (С. Васильченко).