мандрівний[мандрі́вни́й]

мандрі́вн и й - і вн а , - і вн е . 1》 Який мандрує. || Який постійно мандрує; бродячий. || Кочовий. 2》 Заповнений мандрами.

МАНДРІ́ВНИ́Й, і́вна́, і́вне́. 1 . Який мандрує. І знай, що знов прилинуть восени Мандрівні зграї, знову розколишуть Повітря дзвоном, свистом, щебетанням (М. Рильський); Звідусіль чути було постріли, – це якась мандрівна офіцерська дружина вирішила підтримати Тимчасовий уряд (Ю. Яновський); Я возив хліб і сіль І людей мандрівних (П. Воронько); // Який постійно мандрує; бродячий. Дванадцять плащів, перетиканих пурпуром тирським, Дар королеви Альтеї мандрівним співцям златоустим (І. Франко); Мандрівний музика, він об'їздив майже всю країну, зустрічав багатьох людей (Л. Дмитерко); Не прийти він також не міг – хоч би й з огляду на неминучу при таких оказіях пізнішу пиятику за участю цілої армії мандрівних комедіантів (Ю. Андрухович); // Кочовий. Він [прокурор] зробив розгорнений екскурс у давнину, в жахливу історію крадіжок дітей всілякими мандрівними племенами (Іван Ле). 2. Заповнений мандрами. Хай вславлю ж вам тепер мандрівний шлях Тих безпритульних хлопців, що до Криму З Москви зайцями котять в поїздах (Ю. Клен); Змалку почалося мандрівне життя маленьких княжичів Данилка і Василька (А. Хижняк); Промайнули Юнацькі весни мандрівні (П. Воронько).