мирно[ми́рно]

МИ́РНО¹, присл. 1. Без війни, в мирі. Старий цар умер, а зосталося два брати. Старшому ж не можна чомусь було царством правити, – осівся на предківськім столі менший. Отже це не обійшлося мирно (Панас Мирний); Те, за що так довго билися, нарешті, настало. Мир! Завойовано змогу мирно жити, не буде ще однієї воєнної зими (О. Гончар). 2. Без сварок; дружньо, миролюбно. – Маню! – сказав я поважно, приступаючи наново до неї. – Чи ми не будемо ніколи з тобою мирно говорити? (О. Кобилянська); На Володимирській гірці, В Києві, над Дніпром, Граються мирно діти, Бризкає сміх сріблом... (І. Нехода). 3. Тихо, спокійно. – Хай мирно сплять собі мерці; Нам – піклуватися живими! – Так ти казав (П. Грабовський); На небі світилися зірки, так само, як і вчора, і позавчора. Десь у недосяжній висоті мирно миготіли вони (А. Хижняк); // у знач. пред. Пішов [Тимко] городом у яр. Там було тихо і мирно (Григорій Тютюнник). МИ́РНО², присл., у знач. пред., діал. Людно, багатолюдно. В невеличкій хаті стало мирно, аж тісно (М. Коцюбинський).