мислення[ми́слення]

ми́слення -я, с. 1》 Дія за знач. мислити 1). 2》 Здатність людини мислити (у 1 знач. ). Абстр а ктне м и слення — мислення, яке оперує узагальненими уявленнями та висновками. Амбівал е нтне м и слення — розлад мислення, що характеризується одночасним виникненням і співіснуванням протилежних думок. Аутист и чне м и слення — розлад мислення, що визначається внутрішнім світом особи, яка недостатньо співвідноситься з реальністю. Конкр е тне м и слення — мислення, яке характеризується оперуванням простими, певними, взятими із повсякденного життя уявленнями та висновками. О бразне м и слення — мислення, яке характеризується оперуванням наочними, чуттєвими уявленнями.

МИ́СЛЕННЯ, я, с. 1 . Дія за знач. ми́слити 1. А вже найбільша була біда Миронові з тим мисленням! Не вмів мислити та й годі (І. Франко); Кушнір явно не справлявся зі своїми обов'язками – не вистачало культури, широти мислення (М. Руденко); Людина широкого духовного кругозору. 2. Здатність людини мислити (у 1 знач.). Мислення – це властивість високоорганізованої матерії, а саме – властивість мозку (з навч. літ.); Мова людини нерозривно зв'язана в її мисленням (Ю. Смолич). (1) Нове́ ми́слення політ., іст. – політика, яка, проголошуючи відкритість і взаємодовіру у міжнародних стосунках, була спрямована на відхід від військового протистояння між капіталізмом і соціалізмом наприкінці XX ст. М. С. Горбачов виявився прекрасним експортером нового мислення (з газ.).