мислити[ми́слити]

ми́слити -лю, -лиш, недок. 1》 неперех. Міркувати, зіставляючи явища об'єктивної дійсності й роблячи висновки. 2》 неперех. , розм. Те саме, що думати 2). || з інфін. Мати намір, збиратися робити що-небудь. 3》 перех. Уявляти собі кого-, що-небудь. Мислити добро . Не мислити зла комусь . 4》 Уявляти, створювати конкретні та абстрактні образи, оперувати ними та подумки робити відповідні висновки.

МИ́СЛИТИ, лю, лиш, недок. 1 . Міркувати, зіставляючи явища дійсності і роблячи висновки. Я вірив правді на землі, Я чесно мислив і трудився (П. Грабовський); Нові люди мислять по-новому, мислять державними масштабами (М. Рильський); Художник мислить образами, він показує істину (з публіц. літ.). 2. розм. Те саме, що ду́мати 2. – Їй-богу, Семен розумніший, ніж я мислив!.. (М. Коцюбинський); – Про що, скажи, ти мислиш, воєводо? – Озвався князь (М. Бажан); // з інфін. Мати намір, збиратися робити що-небудь. Ніхто й не мислив спати; про вечерю теж не було гадки (М. Коцюбинський); – Кажуть про нас, дорогі мому серцю брати, що ви невдячні і неретельні: взяти гроші знаєте, а віддати і не мислите (О. Маковей). 3. кого, що. Уявляти собі кого-, що-небудь. Салтиков мислив соціальний роман як роман народний не лише в розумінні зображення народного життя, а й у розумінні аспекту зображення, ідеалів…