наголос[на́голос]

I наг`олос присл. , діал. Голосно, гучно. || Уголос. II н`аголос -у, ч. 1》 Вирізнення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону. || Вирізнення голосом слова в реченні для підкреслення його логічного значення. || Вирізнення, висунення чого-небудь на перший план як найголовнішого. Висхідн и й н а голос — наголос із поступовим підвищенням тону. Лог і чний (смислов и й) н а голос — вирізнення підсилювальною інтонацією найважливішого щодо сенсу слова в реченні. Муз и чний (тон і чний) н а голос — вирізнення одного із складів слова висотою тону. Силов и й (динам і чний) н а голос — вирізнення одного із складів слова більшою силою артикуляції. Спадн и й н а голос — наголос із поступовим зниженням тону або сили звука наприкінці складу. 2》 Значок над літерою, який указує на вирізнення звука в слові посиленням голосу або підвищенням тону. Поставити наголос .

НАГО́ЛОС, присл., діал. Голосно, гучно. Далі ставали вони [паничі] сміливішими та реготались уже наголос, незважаючи на Гната (М. Коцюбинський); Небагато хибувало до того, щоб наголос був не розплакався [Петрик] (Марко Черемшина); // Уголос. – Знаєте що, – мовить Лисичка, – сповідаймося одні одним наголос і відбудьмо покуту кождий за свої гріхи (І. Франко); – Не знаю, чи ми розмовляли наголос, чи мовчки, але ми плили в широкім просторі (М. Коцюбинський). НА́ГОЛОС, у, ч. 1 . Виділення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону. В українській мові .. наголос не має сталого місця у слові (з навч. літ.); Фітельберг тільки зараз розпізнав в його [Нерча] вимові наголоси, які свідчили, що він іноземець (Н. Рибак); // Виділення голосом слова в реченні для підкреслення його логічного значення. – Нам не по дорозі. Ви люди військові, ми – цивільні. – Вигідніше іти з нами. Мої бійці, – в…