наголо[на́голо́]

НА́ГОЛО́, присл. 1. Зовсім без одягу. З обстриженими головами, З підрізаними пеленами Стояли хльорки наголо (І. Котляревський); // зі сл. роздягати, роздягатися. Догола, так, коли зовсім скидається одяг. Опівдні молодих троянівців покликали на медогляд. У темному коридорчику, просмерділому онучами, потом і тютюном, роздягалися наголо (Григорій Тютюнник). 2. Вийнявши з піхов або чохлів, в оголеному вигляді (про холодну зброю). Галопом пролітала кудись вперед понад колоною Килигейова кіннота з шаблями наголо (О. Гончар); Не встигли ми дійти до одної з скирт, як із-за другої вискочило кілька кінних з шаблюками наголо (В. Гжицький); Виводили батька два офіцери .. Нагани у офіцерів були наголо (з переказу). 3. Не залишаючи волосся, до шкіри (про стрижку, гоління і т. ін.). Він .. видобув лезо безпечної бритви .. і наголо зняв бороду (Ю. Яновський); – Це не Сірко [пес], – заперечив інший голос, теж змінений до невпізнання. – Це, видно, цеповий з хуторів забіг: шия наголо обшморгана (О. Гончар); Щоб волосся і шкіра на голові дітей та підлітків були завжди чистими, найкраще стригти їх коротко, наголо (з навч. літ.). 4. перен., розм. Відверто, неприховано, прямо. Замість того, щоб розмовляти наголо про самостійність української мови й національності, треба було зробити граматику українську (порівнюючи з великоруською, польською й церковнослов'янською) та опрацювати теж порівняльним способом етнографію українську (М. Драгоманов); Тут у [тюрмі] всяку видно на́голо особу (І. Франко). 5. перен. Цілком, зовсім або поголовно. В городі не як у селі, що тільки й є мужики; ні, там усе пан наголо (Г. Квітка-Основ'яненко); Хіба ж не я то Станіславу Відказ одрізав наголо? (Є. Гребінка); День крізь день занедужували вони [люди простого стану] тисячами і, не мавши ні догляду, ні жодної помочі, майже наголо всі помирали (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо). 6. перен., розм. Без нічого іншого. – Правда ваша. Ромок до чаю – дивна штука. – Ото-то-то! А так, наголо – сірка (Панас Мирний).