надбання[надба́ння]

НАДБА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. надба́ти. Нам кумир заступив ідеали. Дух надбання нам жить не дає (П. Грабовський); Прикупив [Терентій Плачинда] до своїх ґрунтів .. сінокосу. Здається, треба втішатися чоловікові, але замість радості надбання, чорна гризота судомить душу Терентія (М. Стельмах). 2. Те, що хто-небудь здобув, що йому неподільно належить; здобуток. – Ви пробачте мені, але я дивуюся, чому ви не опублікуєте своїх досягнень, чому ви не зробите їх надбанням людства і науки? (Ю. Смолич); – Досвід його [Куцевича] інституту мусить стати надбанням для інших (Н. Рибак); Хоч яким сучасним буде Київ, він завжди дбайливо зберігатиме витвори стародавнього зодчества як величезне народне надбання (з наук.-попул. літ.); // Результат роботи, досягнення. Надбаннями хвались, здобутими учора, Та йди щодня вперед, не зупиняй ходи (П. Усенко); Можна з певністю сказати, що лише та техніка буде передовою, яка зуміє використати надбання вчених (з наук.-попул. літ.). 3. Те, що придбане, нажите ким-небудь; добро. – Не одна молодиця та дівка на селі тобі завидує: Клим надбав усякого надбання (І. Нечуй-Левицький); [Юда:] Їм [рибалкам] що, які маєтки їм потрібні?.. Мені ж таки було про що подумать! [Прочанин:] Вжеж! Батьківське надбання не абищо! (Леся Українка); – Єдине надбання в господарстві – корова, мушу врятувати (Іван Ле).