назустріч[назу́стріч]

назу́стріч 1》 присл. У напрямку, протилежному до того, в якому хто-, що-небудь рухається, наближається. 2》 у знач. прийм. , з дав. в. Уживається для позначення напрямку, протилежного до того, в якому хто-, що-небудь рухається, розвивається і т. ін. || Уживається для позначення напрямку, що веде до зближення з ким-, чим-небудь. Іт и (піт и ) наз у стріч — а) (кому, чому) виявляти співчутливе, дружнє ставлення до кого-, чого-небудь; сприяти, допомагати; б) (чому) сприяти здійсненню чого-небудь, прискорювати те, що має статися.

НАЗУ́СТРІЧ. 1. присл. У напрямку, протилежному до того, в якому хто-, що-небудь рухається, наближається. Стрів [Антін] несподівано Марту. Ішла назустріч (М. Коцюбинський); Колона машин саме спускалась в угорські рівнини. Назустріч котились широкі, як море, степи (О. Гончар). 2. у знач. прийм., з дав. в. Уживається при позначенні напрямку, протилежного до того, в якому хто-, що-небудь рухається, наближається, перебуває і т. ін. Боса стала [Катерина] серед шляху, Втерлась рукавами. А москалі їй назустріч, Як один, верхами (Т. Шевченко); Карпо вирвав із кільця кавалок ковбаси, пішов назустріч Микиті (Григорій Тютюнник); Цибулини лілій бубнявіли від весняної життєдайної сили, й стебла витикалися з землі назустріч сонцю (О. Довженко); // Уживається при позначенні напрямку, що веде до зближення з ким-, чим-нсбудь. Вона підійшла і схилилася над Юрою. Юра потягся назустріч їй, весь затремтівши…