найманий[на́йманий]

НА́ЙМАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до найма́ти. Солдати, переважно наймані, не слухають своїх начальників (із журн.); // на́ймано, безос. пред. У Поромоні стали зупинятися спершу купці, застукані в Новгороді зимовими хурделигами, а потім наймано його двір для дружини (П. Загребельний). 2. у знач. прикм. Стос. до найму. Наймана плата; Наймана ціна; // Який провадиться, здійснюється на основі найму. – В кооперативах є наймана праця, є паї, в них беруть участь навіть ті люди, які самі в підприємстві не працюють, а мають гроші, щоб купувати паї (В. Винниченко); Батьки в його були селяни, самі на себе працювали, самі їли... Найманої праці не експлуатували (Остап Вишня). 3. у знач. прикм. Який найнявся на роботу, службу і т. ін. і виконує її за плату. Найманий шофер ладить машину (Ю. Яновський); Проти найманої, проти чужої армії іде зараз оця народна озброєна сила, оця улюблена кіннота республіки (О. Гончар); // Якого наймають за плату для виконання чого-небудь. На Бойківщині голосили жінки, як правило, члени найближчої родини покійника, рідше цю функцію виконували напрошені чи наймані плачки (“заводівниці”) (з наук.-попул. літ.). 4. у знач. прикм. Узятий у найми, не власний. – Коли ми найманою хурою їхали пристанційним присілком – здавалось, все вимерло (Олесь Досвітній); – У Мар'янівці ми тяжко бідували, жили в найманій хаті (з мемуарної літ.).