намул

Забуте ворухнулося і, як джміль, — І раптом диво — ланцюги розкуто. З доби, що — в пил, запущена ракета. Вогнями — на все небо — серця мол. Єдина мить, і світловий намул Ледачу плоть — в всевиддя перекотить. Життя, що досі — в затінку за кадром. Наблизилося краєвидом з мальв, — І несполучне — на всі боки — єдність. Свідомість, — щораз глибша і всеїдніш, — Ворушить пальцями — й на вогник — плутанину, Що — на межі площин перетинання, Де зовнішнє згортається в клубок. — Галактику у грудях й голуби.