нарівні[на́рі́вні]

НА́РІ́ВНІ, присл. 1. На одному рівні, на одній лінії з ким-, чим-небудь і т. ін. Тінь Попенкова .. колишеться нарівні з тінню Петровою (Панас Мирний); Нарівні з вікном тьмяно біліли припорошені пилом розквітлі акації (О. Гончар). 2. Так само, однаково, на рівних правах і т. ін. з ким-, чим-небудь. Пишаючись, нарівні з панами пив [Терентій] запіканку, зварену на перці (М. Стельмах); Ми з татком в усьому ідем нарівні – Я в школі, а він за верстатом (І. Муратов); Розмовна лексика об'єднує слова, що входять до складу літературної мови, не порушуючи її норм. У розмовній формі літературної мови вони функціонують нарівні з нейтральними, не знижуючи стилю (з наук. літ.); // На рівні частини, порівну. Йому хотілося в війні зразу ж поділяти з союзниками все нарівні – і кров, і піт, і злигодні (О. Довженко).