нарізно[на́різно]

НА́РІЗНО, присл. Окремо, осторонь від інших. Погляд його [Чіпки] впав на одного чоловіка. Нарізно стояв він під парканом, зажурений, похнюплений (Панас Мирний); // Не разом, порізно. Ви – їхавши нарізно з усією “оказією”, панове молодці з'їхалися в степу в трьох милях за містом Чигирином, коло Попового байрака (М. Грушевський); Повертаючись додому, Тоня й Віталій сиділи в кузові нарізно, в протилежних кутках (О. Гончар); // Неодночасно, у різний час. Стали навіть обідати нарізно: мати з Палазею рано.., а зять з Надезею пізно, опівдні (І. Нечуй-Левицький); Підвечерював Дмитро Іванович сам .. Так уже в них повелося, що майже завжди їли нарізно (Ю. Мушкетик).