насилати[насила́ти]

НАСИЛА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАСЛА́ТИ, нашлю́, нашле́ш, док. 1. чого, що, розм. Посилати, присилати, направляти кого-, що-небудь в якійсь кількості. Розуміє княгиня.., яку згубу чинить Русі Візантія, розуміє, що обсідає вона Русь своїми фортецями, насилає на них то хозар, то печенігів (С. Скляренко); Може, то Людина, що керує вітрами, наслала теплих лагідних вітрів? (О. Іваненко). 2. що. Викликати що-небудь, спричинювати появу чогось, змушувати кого-небудь зазнати, пережити щось. Вона є прирожденна [природжена] відьма, що і у воді з каменюками не тоне, і дощі з неба краде, і мару на людей насила (Г. Квітка-Основ'яненко); Він почаркувався з усіма, не оминув і Левченка, навіть люб'язно щось сказав йому, хоча в думках .. насилав на нього усі болячки й нещастя (М. Стельмах); Наслав Аллах на мою бідну голову думи (М. Коцюбинський); Не інакше, як тільки чари хтось наслав на Івана (І. Франко); – Нашли на мене [боже] хоч болість [хворобу] яку, щоб він розжалобився (Л. Яновська).