нахабний[наха́бний]

наха́бний -а, -е. Який діє зухвало, безцеремонно, порушуючи моральні норми і не зважаючи на ставлення до цього інших. || Який виражає зухвалість, безцеремонність.

НАХА́БНИЙ, а, е. Який діє зухвало, безцеремонно, порушуючи моральні норми і не зважаючи на ставлення до цього інших. – Я думав, що маю діло з чесним, правдивим купцем, а не з нахабним, облесливим чоловіком (І. Нечуй-Левицький); Але тепер, коли один вночі Нахабний, лютий кат панує І матір і дочку ґвалтує, Хай струни сплять, живуть мечі! (О. Олесь); // Який виражає зухвалість, безцеремонність або свідчить про них. Вилицювате, розбійницьке, з нахабними очима, лице його було розімліле від спеки і ліниве (Григорій Тютюнник); Йому здавалося, що збоку любо глянути на його хвацьку ходу, набакирений берет, послухати його нахабні співи (Ю. Яновський); // Надокучливий, уїдливий (про тварин, комах і т. ін.). Нахабна муха.