негарно[нега́рно]

НЕГА́РНО. 1. Присл. до нега́рний. Катеринине лице негарно видовжилось (Ірина Вільде); Наталя жалілася йому далі, що вся челядь її не любить, зовуть приблудою; дражнять її негарно (С. Васильченко); – Ти пам'ятаєш, – сам я мало думав про велике, й говорив я негарно й жартував часом нерозумно (О. Довженко); // у знач. безос. пред. Господи, як я ненавиджу ці зморшки! – подумав він уголос і важко зітхнув. – Як це негарно... Жахливо (О. Довженко); – Ви зо мною нещиро говорите! – раптом одрубала Емма .. Я з вами щиро говорю, а ви для чогось крутите! Негарно! (В. Винниченко). 2. у знач. безос. пред. Неприємно, прикро, соромно. Не пожалував він її, а стало йому якось уразливо, негарно: вона чого плаче, дитина нерозумна? (Марко Вовчок); Негарно Мирону стало, що його зять такий: закручувати чужі гроші вмів, а оддавати не вміє (Грицько Григоренко); // Непристойно, не личить, не годиться. [Маня:] О, то негарно – так водити за ніс своїх приятелів! (І. Франко); Дратують мене оті “парочки”, заздрісно стає хоч і чую, що це негарно, що недобре нарікати на свою долю (М. Коцюбинський); // Незручно. Він кілька разів поривався встати й піти, але кожного разу згадував, що це негарно, – і продовжував сидіти (Д. Ткач).