недоречний[недоре́чний]

недоре́чний -а, -е. Зроблений, сказаний, виявлений і т. ін. невчасно, невідповідно до обставин, умов, місця; який не відповідає ситуації. || Наявність, присутність якого небажана; зайвий, непотрібний. || Який не гармоніює з чимсь, не пасує до чого-небудь.

НЕДОРЕ́ЧНИЙ, а, е. Зроблений, сказаний, виявлений і т. ін. невчасно, невідповідно до обставин, умов, місця; який не відповідає ситуації. – Що ж ви нічого не кажете? – Невже се недоречне питання? (Леся Українка); Пафос, яким пройнято книжку, є недоречний і знижує науковий рівень праці (С. Журахович); // Наявність, присутність якого небажана; зайвий, непотрібний. Серед блискучого скла почував [дід Мусій] себе недоречним і зайвим (В. Козаченко); Дзвінок був недоречним – Тамарі хотілось побути на самоті (А. Хижняк); // Який не гармоніює з чимсь, не пасує до чого-небудь. Вона і зараз вертілась, як на голках, поблискуючи великими козачими шпорами, які були досить-таки недоречні на її чобітках (О. Гончар); Довгастий шрам на лівій щоці здавався недоречним і чужим на його обличчі, що дихало спокоєм і виказувало внутрішню рівновагу (С. Голованівський).