незримий[незри́мий]

НЕЗРИ́МИЙ, а, е. Якого не можна побачити, неприступний для зору при певних умовах, у певний момент; невидимий. Зробився Я знову незримий Та й пропхався у палати (Т. Шевченко); Незримі і недосяжні для вас, вони [бактерії] дні й ночі, кождої хвилини облягають, точать, заповнюють вас (І. Франко); Між чорних віт незримих вистукує [дятел] до рими на сосні (І. Гончаренко); // у знач. ім. незри́ме, мого, с. Те, чого не можна побачити, що неприступне для зору. Їм [декабристам], віщим, видиться незриме Крізь даль засніжених долин (М. Рильський); // Зовні непомітний, але дія, вплив і т. ін. якого відчувається; прихований. Розповідав про своє життя Недокус, мов сплітав мою душу зі своєю незримими нитками (Ю. Збанацький); От те ж саме чоло, ті ж самі очі, ріденькі вуса, гостре підборіддя, – але дух смерті поклав уже свою незриму печать на це обличчя (Г. Хоткевич); // Якого не можна осягнути, пояснити; таємничий, невідомий. Я йшов стривожений, безтямний, німий. Буцім якась незрима сила гнала мене наперед (І. Франко); // Який відбувається, діє і т. ін. непомітно. Гудків вечірні звуки, хвилин незримий біг, твої покірні руки, огонь очей твоїх (В. Сосюра).