нестяма[нестя́ма]

НЕСТЯ́МА, и, ж., розм. 1. Стан розгубленості, замішання, хвилювання. Невелика група темних, нічого не розуміючих хлопців у повній нестямі .. Не з добрим наміром з'явився цей Шабанов. Його вже давно вважали мертвим (О. Довженко); Шумаков доторкнувся до плеча лейтенанта. Голобородько в нестямі закліпав очима і раптом підскочив (С. Голованівський). 2. Крайній ступінь збудження, несамовитості. Вона сиділа якраз лицем до пожежі. Поперед неї у страшній нестямі закостеніла Оришка (Панас Мирний); Бігла [Зінька], падаючи, прориваючи кущі, і кричала щось у нестямі (А. Головко). 3. Непритомний стан; втрата свідомості. Він, залитий потом, ледве переводячи дух, метався грунем в нестямі, боячись втратити останні сили (М. Коцюбинський); Сержант кинувся.., тяжко застогнав і знову впав у нестяму (Іван Ле). ○ (1) До нестя́ми (до знетя́ми, до не́стяму), у знач. присл. – дуже, надзвичайно сильно. Закохався я в вас до нестями... Як се сталось? – Ви знати бажали (П. Грабовський); Хапає [Юда] мотику і, не розгинаючись, не втираючи поту, працює до нестяму (Леся Українка); До нестями хотілося побути на самоті (З. Тулуб); Не б'ють зенітки в синь громами у Ботанічному саду... І я, щасливий до нестями, по бруку рідному іду (В. Сосюра); Він [пан Юзеф] до нестями захоплювався полюванням на дичину, збирав опудала всіляких птахів (С. Чорнобривець); До знетями полюбила його. Не те, що в Дібрівку та в Гуляй-Поле – на край світу подалася б за ним! (О. Гончар).