обзиватися[обзива́тися]

обзива́тися - а юся, - а єшся, недок. , обізв а тися, -в у ся, -в е шся, док. 1》 до кого , рідко кому , на що і без додатка . Відповідати на звертання, поклик і т. ін.; відзиватися, відгукуватися. || Звертатися до кого-небудь з розмовою, запитанням і т. ін. || Промовляти що-небудь або прохоплюватися словом, вигуком і т. ін. || перен. Писати у відповідь кому-небудь листа. || перен. Подавати про себе звістку. Обзиватися словом . 2》 перен. Подавати певні звуки (звичайно про тварин). 3》 Ставати чутним; лунати, розлягатися (про голос, мелодію і т. ін.). 4》 перен. Нагадувати про себе, виявляти себе чим-небудь. || Даватися взнаки, виявлятися (про вдачу, риси характеру і т. ін.). 5》 перен. Виявляти співчуття, бажання допомогти, сприяти кому-небудь. || Висловлюватися про кого-, що-небудь, даючи оцінку. 6》 рідко . Називати себе; називатися.

ОБЗИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОБІЗВА́ТИСЯ, ву́ся, ве́шся, док. 1. до кого, розм. кому, на що і без дод. Відповідати на звертання, поклик і т. ін.; відзиватися, відгукуватися. Двоє [парубків] коло дверей перемовлялись з Настею, що обзивалась десь у сінях за дверима (С. Васильченко); Постукавши, зачекав [Ничипір] відповіді, але з хати ніхто не обзивався (М. Руденко); Я вибігла за ворота. – Катренько, де ти? – Ніхто не обізвався мені (Марко Вовчок); Другим у списку був Юхим Гармаш. Не обізвавсь (А. Головко); * Образно. Вітер почина грати на далекім воринні. Дзз... тонко співає він .. Дзз... обзивається грубо .. вориння (М. Коцюбинський); // до кого. Звертатися до кого-небудь з розмовою, запитанням і т. ін. – А шануйте, – обзиваюся до синів, – шануйте старого батька! (Л. Мартович); – За що ти нашого німого старця б'єш? – обізвавсь до нього чоловік (Г. Квітка-Основ'яненко); Лише де-не-…