обрій[о́брій]

о́брій -ю, ч. 1》 Лінія позірного зіткнення неба з землею чи водною поверхнею; горизонт, небокрай. || Прилегла до землі частина небесного простору; небосхил. 2》 Простір, який постає перед очима на відкритій місцевості; видноколо. 3》 перен. Коло знань, ідей, інтересів. 4》 перев. мн. , перен. Коло, сфера дій, можливостей, перспектив.

О́БРІЙ, ю, ч. 1 . Лінія позірного зіткнення неба з землею чи водною поверхнею; горизонт, небокрай. Зайшло сонце за обрієм, покинуло землю (Б. Грінченко); На далекому обрії засвітилося багаття – то пастухи розпалили вогнище (Г. Хоткевич); – З-за морського обрію краєчком виглянуло сонце (М. Трублаїні); // Прилегла до землі частина небесного простору; небосхил. Семен сидів і без думки дивився на зоряний обрій, що світився межи деревами (М. Коцюбинський); Щовечора на обрії спалахували далекі, ледве помітні “лампади”, розвішані літаками (О. Гончар). 2. Простір, який постає перед очима на відкритій місцевості; видноколо. Видимість ясна навколо, обрій розширивсь на всі сторони світу далеко-далеко (О. Довженко); Випав сніг – і все навколо повеселішало. Обрії поширшали, зробилися лункішими (Григорій Тютюнник); * Образно. Не згасає з роками слава героїв, її промені вплітаються в обрії майбутнього…