окраса[окра́са]

ОКРА́СА, и, ж. 1. Те, що прикрашає кого-, що-небудь, надає приємного вигляду комусь, чомусь; прикраса, оздоба. Ольга ввійшла в залу, де вже окрасою зали був куплений для неї гарний фортеп'ян (І. Нечуй-Левицький); Окрасою мазанки були тільки кручені паничі, які повивали передню стінку (Ю. Смолич); Вона при кожній нагоді .. повчала інших своїх дочок, що гординя – це гріх, а скромність – найкраща окраса для молодої дівчини (Ірина Вільде); Народна пісня – то ж вона Усій землі окраса (М. Рильський). 2. чого, перен. Предмет гордості якого-небудь середовища, колективу і т. ін. Початок розробки її [чеської теми] поклав Тарас Шевченко своєю поемою “Єретик” (1845), яка є окрасою нашої літератури, однією з найкоштовніших її перлин (із журн.); Талант Амвросія Максиміліановича Бучми міг би стати окрасою будь-якого світового театру в усі часи й епохи (з наук. літ.). 3. перев. мн., рідко. Змалювання кого-, чого-небудь (у розповіді і т. ін.) у більш привабливому вигляді, ніж є в дійсності. Згадав я ту правду-легенду Суворо, без зайвих окрас... (М. Нагнибіда).