опановувати[опано́вувати]

опано́вувати -ую, -уєш, недок. , опанув а ти, - у ю, - у єш, док. , перех. і рідко неперех. 1》 Ґрунтовно засвоювати щось, оволодівати чим-небудь. || Навчатися користуватися чим-небудь. || перев. док. , рідко . Зрозуміти зміст, значення чого-небудь. 2》 Силою заволодівати чим-небудь, захоплювати. || перен. Підпорядковувати, підкоряти собі, своєму впливові кого-, що-небудь. || перен. Підпорядковуючи собі, своєму впливові, спрямовувати що-небудь у бажаному напрямі. || перен. , рідко . Долати, перемагати що-небудь. Опановувати себе . 3》 перен. Повністю охоплювати, оволодівати (про думки, турботи, почуття і т. ін.).

ОПАНО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОПАНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. 1. що, чим. Ґрунтовно засвоювати щось, оволодівати чим-небудь. Максим опановував складні вправи на натягнутому канаті, жонглював (Д. Ткач); Кмітливий і працьовитий Микола Снігур швидко опанував ковальську справу (А. Шиян); День за днем і вона потроху опанувала тією премудрістю [писати] (В. Речмедін); // Навчатися користуватися чим-небудь. З часом люди набралися більше розуму, опанували вогонь, навчилися з кременя робити оружжя (І. Франко); // перев. док., рідко. Зрозуміти зміст, значення чого-небудь. Грудницький ще не зовсім опанував цю звістку і в першу мить хотів навіть сміятися з неї (Іван Ле). 2. кого, що, ким, чим. Силою заволодівати ким-, чим-небудь, захоплювати. Заступила чорна хмара Та білую хмару. Опанував запорожцем Поганий татарин (Т. Шевченко); // перен. Підпорядковувати, підкоряти собі, своєму впливові кого-, що-небудь. Вона не одразу, не прямолінійно йшла до головного – вона опановувала підступи до наших сердець (М. Чабанівський); Він зайшов у те село з паном Косціцьким, котрого вмів був цілковито опанувати (І. Франко); * Образно. [Демко:] Так та копійка ним .. опанує, що він, як замакітрений, зробиться... (М. Кропивницький); // перен. Підпорядковуючи собі, своєму впливові, спрямовувати що-небудь у бажаному напрямі. Різні конкуренти старалися наводити на нього всякі клопоти.., та все те він умів поборювати, скрізь умів зробити лад і опанувати ситуацію (І. Франко); // перен., рідко. Долати, перемагати що-небудь. Світ починає опановувати темноту... Піщаний дощ тихшає... (Олесь Досвітній); Оживуть степи, озе́ра .. І пустиню опанують Веселії села (Т. Шевченко). 3. кого, що, ким, чим, перен. Повністю охоплювати, оволодівати (про думки, турботи, почуття і т. ін.). Чим гірше було навкруги, чим більше надії хліборобів в'яли, тим більш Андрія опановували мрії про фабрику (М. Коцюбинський); Жалість не може заглушити радісного, хвилюючого почуття, що опановує всю його істоту (О. Донченко); Його перестрівали люди, а він і не бачив їх, – так опанували його думки (Б. Грінченко); Всіма опанував піднесений настрій, бо ніщо сьогодні вже не загрожувало життю, страшне пекло бою відгуркотіло (О. Гончар). ◇ (1) Опано́вувати / опанува́ти себе́ (рідко собо́ю) <�рідко Запану́вати над собо́ю> – долати вияв почуттів, емоційне піднесення, переживання і т. ін.; заспокоюватися. [Евфрозіна:] Та що ти кажеш?! (На хвилину німіє з дива та обурення, потім опановує собою) (Леся Українка); Професор не знав, чи піддаватися свойому [своєму] гнівові.., чи запанувати над собою і обернути все в жарт (А. Кримський); – Так сидіти і не тікати... – Постояв якусь мить, опанував себе й повернувся на своє місце (І. Багряний); Катерина повагом сіла, сердита на саму себе, що відразу не опанувала себе (С. Журахович).